Привіт тобі, дорогий друже!
Я — той самий фрілансер, якому треба б вже горіти в пеклі, виділяючи смачний аромат першого травневого шашлику. Але я поки тут, на грішній землі. І я задолбался.
Чим задолбался? А все просто — дивним, нічим не вмотивованою бажанням роботодавця проігнорувати необхідність укласти той самий горезвісний договір.
Я розумію, що «зараз криза», і бідненькі керівники фірм ночі не сплять, мріючи про скорочення витрат, бажано зовсім до нуля. Ну, щоб співробітники приносили багато прибутку, але нічого натомість не просили. Робочі місця створили? Створили. А про зарплату, вибачте, ніхто не говорив.
Ось солідний галузевий журнал. Шикарна поліграфія, великий бюджет, цікавий сайт. Головний редактор пропонує стерпні умови. Питаєш: «Що за договором?» А у відповідь тільки й чуєш: «Ми солідне видання, ну що ви як дитина, навіщо ці формальності?» ОК, гаразд, робити нічого, з постійною роботою зараз туго. Перший час оплата надходить справно. Але з кожним разом частішають ухилення, і в підсумку главред просто перестає виходити на зв’язок. Не сподобалася робота? Так і скажи, а навіщо ці схованки, мовчанки, гра в Штірліца?
Знайшовся якось російський філія зарубіжного книжкового видавництва. Шукають позаштатника на ряд великих проектів і розбір дрібної плинності. Відмінно, давайте працювати! Дають тестове завдання, після виконання якого запитують: «Ви хочете працювати за договором, але за менші гроші, або „в чорну“, але за більшу суму?» Природно, я хочу за договором, важливі не тільки гроші, але і підтверджений досвід. Почувши побажання, роботодавець тихо випаровується.
І таких прикладів у моїй складній трудової біографії — маса. Так і живемо. Я, виконуючи роботу, не можу звільнитися від думок «заплатять/не заплатять», а роботодавець підраховує в розумі суму, на яку можна кинути. А що, немає папірця — немає людини.
Я хочу запитати у вогняного (ото ж жаром поборника законності: а так у всьому винні «фрілансери»? Може, і «чесним» роботодавцям варто до себе придивитися?
А поки — задовбали.
