Задовбали з одного разу.
Будинок п’ятиповерховий, зданий рік тому, в під’їзді заселені чотири квартири, в інших триває ремонт або ще не йде. На першому поверсі оголошення — плід колективного розуму і численних узгоджень: зазначені «мертві» дні і години, коли не можна руйнувати. Дотримується графік весь під’їзд, крім (про, карма, карма) наших безпосередніх сусідів. А у нас дворічне дитя. Денний сон регулярно перетворюється в двогодинне денний ушишикивание, але що поробиш. Перегляд кинца в неділю — з альтернативної озвучкою і так далі. Іноді, якщо гуркіт зовсім вже лютий, вдавалося заглянути і попросити дружелюбного заробітчанина пару годин «покурити». Спасибі йому за це. Іноді був присутній сам господар, якому «справ залишилося на годину, не стане ж він заради години чекати всього два». Розуміємо, на жаль, нічого не поробиш.
Але ось настали вони — довгоочікувані новорічні канікули. Будинок наче вимер, дзвінка тиша на весь під’їзд! Як же ми кайфували… чотири дні. А потім соседушко знову засверлил. В дитячий денний сон, звичайно ж, але це вже мереживо на тортик. Моя Душа не витримала, і я пішла спілкуватися, в надії зустрітися з господарем. Надії не виправдалися, свердлив Сам. Далі відбувся діалог:
— Здрастуйте, …
— Так, хлопців, викликайте міліцію, мені треба працювати, я працюю і буду працювати, ідіть же, робіть, що вам треба, викликайте, я тоді спеціально місяць буду штробіть щодня з двох до чотирьох, я працюю в будні, коли мені ще свердлити, я у вихідні не свердлив, а сьогодні робочий день, все, йдіть, викликайте, а мені треба працювати!
Все на одному диханні.
А парою годин раніше зі мною так люб’язно познайомилася і расшаркалась на сходовій клітці чарівна дама, його дружина. Я в розгубленості, адже з цією людиною мені доведеться жити в одному під’їзді, можливо навіть багато років! У нас дві чудових загальних стіни!
Я розумію (вже півроку), що іноді Екшн сно доводиться діяти врозріз із правилами. Але ж можна зайти, привітатися, обговорити графік запланованих порушень. Або нині так не прийнято? З двох до чотирьох він буде навмисне штробіть, бачте. А я тоді!.. А я тоді! А я тоді через чотири роки навмисне відправлю дочка в музикалку на бас-тромбон!
Загалом, печаль і здивування, вибачте.
