В силу обставин довелося самій набирати співробітників у відділ, яким керую, причому вибирати довелося з мають мінімальний досвід роботи за фахом. Саме в цей момент я втратила віру в нашу «здатну, активну і просунуту» молодь — не все, але більшу її частину — і перестала дивуватися тому, що люди з двома червоними і п’ятьма синіми дипломами не можуть знайти роботу за «адекватну» зарплату.
Почала з перегляду резюме. У двох з трьох — досвід роботи у межах виробничої практики, причому в місцях, що не мають відношення до профільної спеціальності, а бажана зарплата — у розмірі мого окладу начальника відділу з шестирічним стажем роботи. А працюю я, на хвилиночку, в банківській сфері, де зарплати історично дещо вище середніх. На зниження не йдуть ні в яку; на резонне довід про те, що платити такі гроші їм поки нема за що, слід бронебійний відповідь про те, що отримувати менше вони не можуть собі дозволити. Допит показав, як вчорашні випускники розраховують власну вартість: складають усі свої витрати, включаючи оренду квартири (як мінімум повноцінної однушки біля метро), вартість двох відпусток у рік за кордоном (не Туреччина, там вже були) і можливість відвідувати щось краще, ніж «Кофе Хауз» — і вуаля!
Фільтруємо резюме, дивимося цінову категорію нижче — і що ж бачимо? Претенденти з досвідом роботи від півроку в потрібній сфері. Мабуть, лише попрацювавши, люди починають усвідомлювати свою справжню ціну. Здавалося б, можна радіти і запрошувати на співбесіди. Але на співбесідах нас чекає наступний сюрприз. Виявляється, претендент, попрацювавши на першому після інституту робочому місці всього нічого, вже вважає себе гідним підвищення і кар’єрного зростання. Тому він претендує на посаду, яка буде в обов’язковому порядку містити слово «ведучий», а краще «головний», з можливістю подальшого зростання в найближчому майбутньому, а інакше він не згоден.
Але більше самих шукачів мене вбила дама з відділу з працевлаштування одного з досить престижних економічних вузів. Треба сказати, що запропонувати нам могли тільки заочників четвертих-п’ятих курсів, тобто людей з незакінченою освітою, але на запропоновану зарплату дама гнівно відповіла: «Наші студенти за такі гроші працювати не будуть!» Ну, не будуть, не будуть. Раз вони такі цінні, нехай сидять зі своїми «червоними дипломами престижного вузу», численними роботами на різноманітні теми, додатковими курсами та іншими прибамбасами будинку і дивуються, чому вони такі «ініціативні» та «швидко навчаються», не можуть знайти роботу. А до себе у відділ я взяла тих, хто розуміє: платять не за диплом, платять за якість і обсяг роботи.
