Книжкова серія «Метро 2010»

0
2

Хтось, пам’ятаю, вже тут бідкався з приводу метрочитальщиков, люблячих залізти носом у книжку сидить поруч них пасажиру і почати синхронно читати. Так, я теж терпіти цього не можу — спроби залізти в мій особистий простір, незадоволене сопіння з-за того, що я «не вчасно» перевернула сторінку та інші моральні домагання дуже діють на нерви. Особливо рано вранці або в години пік, коли твою книжку може втупитися до п’яти-шести носов за раз.

Я знайшла ідеальний спосіб боротьби з нахабними «читальщиками». Для метро треба підбирати особливу літературу, як можна більш шокуючу. Читати про новомодні генетичні розробки чомусь не цікаво нікому, крім мене, біологу за освітою, а от одного разу потрапили мені в руки безсмертні вірші маркіза-збоченця де Сада справили справжній фурор. Тітки, що сидять по обидва боки від мене, швидко дочитали до опису якогось чоловіка у всіх інтимних подробицях, включаючи розмір і форму дітородного органу, а також його сексуальних уподобань. Почервоніння осіб, повні презирства погляди, звернені на мою скромну персону, і зображення блукаючого косоокості з підтекстом: «Ну, не дуже-то і хотілося знати, що вона там читає таке». Сопіння над вухом припинилося моментом, і всю подальшу дорогу я їхала без «подчитываний».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here