Мої роки, моє багатство

0
453

Я працюю в оціночній фірмі. Можу нескінченно обговорювати замовників, перевіряючих, начальство, безліч контролюючих організацій. Класифікувати їх, критикувати, обурюватися і плакати, сміятися, дивуватися, дивуватися із безмежної дурості-жадібності-хамства та іншого. Але ж кожен з нас, судячи з історій тут, стикається з подібним щодня, незалежно від роду діяльності. Я не про це. Лише одна категорія замовників кожен раз надовго псує мені настрій.

Прийшов до нас сьогодні дядечко глибоко пенсійного віку і попросив оцінити акції для надання звіту нотаріуса (такий в нашій країні порядок оформлення спадщини). Приніс дві сильно пошарпані папірці — свідоцтва про право власності на акції інвестиційного фонду «Відродження». Чесно скажу, перший раз чую, але явно щось перебудовний. Як з’ясувалося, акції батькові належали і з дев’яностих років припадали пилом у шафі. Дядечко поняття не має, що це за фонд такий, чи існує він і навіщо ці акції йому взагалі потрібні. Але переоформити їх на своє ім’я дуже хоче: «Раптом це компанія-то багата, я ж власник, я теж мільйонів-то їх отримаю». Потім ще хвилин сорок я слухала докладна розповідь про тяжку і несправедливою життя взагалі і про його — зокрема.

Спробувала пояснити дядечкові, що для початку краще б дізнатися, чи зможе він потім продати акції або отримати дивіденди, а то, може, і не варто гроші на оцінку витрачати? Дядечко був твердий і непохитний. Переконати неможливо, важко навіть слово вставити.

Я все розумію: старі люди, багато в чому не розбираються, їм не завжди є кому пояснити. Мені їх дуже шкода, і я навіть не можу сказати, що вони мене задовбали. Тільки я кожен раз не знаю, що з такими робити. Я і пояснити не можу, і допомогти не можу, і послати не можна, і тупо взяти гроші за відписку теж совість вічно не дозволяє. І так постійно.