В університеті я періодично підробляла і на молодших курсах встигла побути промоутером. Пам’ятаю, якось раз я проходила відбір на черговий захід. Припустимо, день Х 15-го числа, а день затвердження «на місця» — 10-го. У будь-якому випадку, яка проводила співбесіду дівчинка обіцяла, що нам напишуть або подзвонять. Всі ж розуміють, з пар треба відпроситися, гроші потрібні… І ось настає 11-е число. Я дзвоню сама, щоб перевірити, як там справи, почути відмову і заспокоїтися. «Ой, ми вас затвердили, але список ще не внесли, зателефонуємо», — повідомляють мені по телефону. В той день я зателефонувала милій дівчинці ще раз п’ятнадцять, але вона так і не видала заповітне «ви нам не підходите», кожен раз придумуючи нові відмовки.
Пройшли роки. Я претендую на серйозну роботу з шестизначною зарплатою. У мене є диплом, досвід і бажання працювати. Профіль вузький, компанія серйозна. Спілкуємося по телефону, всім все подобається. «Ось тільки керівник у відрядженні, можете через тиждень подзвонити?» Я можу, дзвоню… І починається вічна пісня про те, що ось зараз треба бігти на зустріч, завис комп’ютер з моїм резюме, сідає телефон і т. д.
Ніяк не можу зрозуміти, чому звичайне «ні» так нелегко дається подібних «фахівців».
