Не знаю, це я оточуючих задовбали, або вони мене, чи я сама себе, або ж всі три варіанти одночасно. Отже, у мене поганий зір — еквівалентно -4,5 в окулярах/лінзах. Для тих, хто не знає, що означає ця цифра: номер маршруту громадського транспорту, написаний двадцатісантіметровимі яскравими цифрами, я можу прочитати, тільки коли автобус заїжджає на зупинку, вивіску на іншій стороні вулиці я прочитаю далеко не кожну.
Так як зір зіпсувався в ранньому віці, це позначилося на запам’ятовуванні людей. Щоб почати когось впізнавати обличчя, мені треба кілька разів близько з ним поговорити і доповнити образ рухами, емоціями, голосом. А поки я не запам’ятаю кого-то в обличчя, я не запам’ятовую ім’я, воно просто пролітає через вуха повз мозку. І навіть якщо я добре знаю конкретної людини, я можу його не впізнати на вулиці, так як просто не побачу.
Ось і доводиться записувати імена колег в новому колективі і буквально заучувати. Доводиться при кожній зустрічі питати у недавніх знайомих: «А як тебе звати?» Про величезній кількості ситуацій «Упс, обозналась!» можна і не говорити.
Тому, прошу вас, будь ласка, ставтеся з розумінням до таких же очкарикам, як я. Ми не зі зла, ми самі задолбались, але якщо ви бачите, що людина зам’явся, підкажіть, як вас звати! А я пішла вибачатися за чергове непорозуміння.
