Моєму синові 2,5 роки. І всі ці 2,5 роки мене люто задалбывают громадяни, які знають як краще. Як краще годувати, як краще одягати, як з ним розмовляти, як виховувати і кудись водити. Причому «краще знають» практично все: мама, свекруха, бабусі, зовиця, нова дружина мого батька і навіть зовсім незнайомі люди на вулиці. З порадами не лізуть тільки батько й молодша сестра, за що їм велике спасибі.
Ніяких радикальних новомодних методик я не дотримуюся. Син одягнений по погоді, нагодований за рекомендаціями педіатра, має всі потрібні щеплення за віком, розвивається за графіком. Нормальний, веселий, здоровий дитина.
Я можу заткнути вуха або послати на фіг жінку на дитячому майданчику, яку я бачу другий раз в житті і яка говорить мені, що «в таку погоду обов’язково треба колготки під штани піддягати».
Я можу попросити керівника групи, в яку ми ходимо займатися, не лізти, коли я везу додому дитини, влаштував істерику.
Я навіть можу розповісти педіатра з сусідньої ділянки, що заміняє нашого дільничного, що лікувати сина гомеопатією я не буду, а якщо мені ще раз запропонують помолитися, піду до завідуючої.
Я можу послати лісом далеку рідню і просто не спілкуватися.
Але я нічого не можу зробити з близькими родичами. Моя бабуся дуже літня жінка, якій дуже хочеться бачити правнука, але їй абсолютно неможливо пояснити, чому я прошу не давати правнуку сир шматками. Він так просить.
На мою маму діє тільки загроза, що ми просто перестанемо приходити в гості. Вистачає на пару тижнів, максимум місяць, потім їй приходить в голову нова чудова ідея. Спати посеред зими на балконі, привчати до горщика з півроку, поїхати у відпустку з однорічною дитиною без мене, погодувати його гострої сирокопченою ковбасою… Це тільки найяскравіші пропозиції.
Батько вважає, що я повинна була вийти на роботу через місяць після пологів. Куди треба було подіти дитину, він відповісти не може, але «не можна ж не працювати».
Свекруха вважає, що ми повинні бути все літо на дачі. На її дачі, де одна розвалюється врем’янка, світло з перебоями і мобільники досі ловлять тільки в строго визначеному місці. Заодно і будиночок в порядок привели б, ага.
Чоловік просто періодично нараховується якихось книг і статей з дитячої психології та виховання дітей і починає мені це справа транслювати.
Всім цим чудовим ідей і порад немає числа. Всі ці люди ниють, ниють, ниють і ниють в надії, що я їх таки послухаю.
Як вони всі мене дістали!
