Багатьох тут задолбали хамство, але його начебто протилежність, ввічливість, може бути нітрохи не краще, якщо вона спрямована на самозадоволення.
— Але…
— Привіт, це Вася. Вибач, будь ласка, ти випадково не зайнята?
— Привіт. Так, я на роботі, давай по справі.
— Ой, вибач, будь ласка, вибач, я буквально на секундочку з одним крихітним вопросиком!
— Ну ж!
Далі звичайно треба нітрохи не скорочена розповідь з передісторією та ліричними відступами — людина ж вибачився, він задоволений. Мій час тут спочатку було ні при чому.
— Ой, пробач, я більше так не буду!
— Ой, прости-прости-прости!
— Ой, я знову це зробив, ну треба ж, як ніяково, вибач!
— Ах, я так і не можу запам’ятати! Хочеш шоколадку? Як мені замолити свої гріхи?
Вина? Самолюбування. Людина впевнений у своїй вихованості, бо не припиняє вибачатися за те, що можна вже було б просто припинити робити.
— Можна тебе відволікти? Я на хвилинку. Як це зробити?
— (Зачитую інструкцію.)
— Ой-Ой, а можна ще на секундулечку відвернути?
— (Сеанс читання вголос триває.)
— А ось тут я не знаю, як писати…
— (Хата-читальня закривається на обід.) Тут все написано. Читати вмієш. Розуміння того, що ти читаєш, теж прийде… рано чи пізно.
— Ой, вибач, що знову відриваю, мені тільки от одне питаннячко, і я піду і більше ніколи не прийду, і подарую тобі шоколадку, і теж коли-небудь допоможу. Тільки приділи мені шматочок свого часу на мою проблемку, яка мені просто не дає спокійно жити…
Чому я повинна витрачати своє життя на потрібні тільки вам вибачення? Мені вона вже є дуже малою в порівнянні з цими словесними потоками.
