Робота, робота, перейди на Федота

0
4

Натрапила недавно на історію «Не хочу, не буду» і зрозуміла, як же вона мені близька.

Ось вже рік, як я працюю в технічній компанії на не дуже високій посаді. Я не особливо меркантильна, для мене головне — психологічний комфорт, так що невелика зарплата мене цілком влаштувала: посадові обов’язки мені подобаються, обсяг знань зростає, а головне — комфортний графік з 9 до 17 з усіма вихідними…

Перші півроку все було чудово. Потім продзвенів перший дзвоник. Підсунули ще одну роботу. Потім ще одну. «Ну там же зовсім трохи, близько півгодини в день кожна…» А те, що моєї посади ця робота стосується вельми боком — нікого не хвилює. Ну да ладно, адже Екшн сно небагато.

Минав час, навантаження на основний завданню знизилася. Поки я була у відпустці, мене без попередження перекинули на іншу роботу. Тепер по обов’язкам я більше схожа на секретарку. Працювати стало набагато нудніше, але графік залишився тим же. Через місяць я звикла, змирилася, а навички можна і у вільний час розвивати.

Але буквально на днях, сталося те, що змусило мене серйозно задуматися про зміну робочого місця. Чергова «невелика робітка» обернулася зміною графіка на плаваючий, то з 6 до 14, з 12 до 20. Плюс скасувалися всі свята. А виконували цю роботу до мене дипломовані інженери, у яких, на хвилиночку, зарплата в 1,5−2 рази вище моєї. Виконували, але не справлялися. Мені ж цю роботу підсунули під соусом «вони тебе навчать, буде тобі професійний розвиток». Мене вчити не треба, я і так можу виконувати цю роботу. Але не в такому графіку і не за ті, що раніше, гроші…

А задолбали мене начальство, яке, постійно намагаючись заощадити грошей, не бачить, як з компанії юрбами біжать кваліфіковані кадри.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here