Трохи терпіння, мадам

0
2

Опинилася я в реанімації. Хто там був, мене зрозуміє: краще там не надаватися. І не тільки тому, що здоровим і багатим бути краще, ніж бідним і хворим. Ставлення там, скажемо чесно, ворогу не побажаєш. Слава богу, пішла я туди не тільки перебуваючи у свідомості, але і при грошах, про що негайно повідомила лікаря. Лікар шалено зрадів і пообіцяв вилікувати. Суму називати не буду, але скажу, що хоч і невелика витрата, але тільки тому, що здоров’я важливіше грошей. Коли тобі боляче і страшно, а ти опиняєшся повністю залежимо від дядьків у білих халатах серед облуплених стін злиденній лікарні, тобі вже все одно, що з тебе спитають три твоїх зарплати. Збирали по всім родичам і друзям, але життя дорожче.

Далі все як і у звичайній лікарні: білизна своє, харчування своє, духи-шоколадки медсестрам. Ліки і шприци в більшості своїй оплачувати окремо не довелося — і на тому спасибі.

То мені пощастило, то що ще зіграло свою роль, але поклали мене в «тиху» палату. Це там, де хворі у свідомості, охають та стогнуть, а не кричать криком більшу частину часу. Хоч виспатися в перервах між нападами болю можна. В сусідньому залі виття не замовкав практично ніколи, і небіжчиків виносили регулярно. Я не медик, так що судити напевно про те, чому в сусідній палаті люди мерли як мухи в страшних муках, а з «комерційної» регулярно виписувалися відносно здоровими, не можу. Може, дуже важкі травми; може, грошей у хворих з собою не було.

Після одного випадку я, мабуть, втратила останні ілюзії. НаЕкшн шла до нас у палату мама одного з лікарів. Заради цього лікар зірвався з чергування, кинувши всіх і вся. Збіглися всі медсестри відділення. Метушаться, допомагають перенести з каталки на ліжко, носять воду, пхають знеболювальне, міряють тиск… Все б нічого, всі ми люди, тільки от у тітоньки ні переломів, ні контузії, ні кровотечі, тільки синці та забої: зі сходів полетіла. А стрибають навколо неї, ніби вона після страшного ДТП. Не дай бог, звичайно, але контраст мене вбив наглухо. В сусідній палаті знеболювальне з ременів і новокаїну складається, а тут:

— Мамусю, давай морфинчика уколем?

Противно не те, що з тіткою по царськи зверталися, — це ж здорово! Але от з іншими пацієнтами…

— Чого ти репетуєш?! Я тобі вже все обезболила! Боляче? Зазнаєш!

Це хворому, який кричить під час нескладної операції», для якої наркоз, на думку лікарів, не потрібен. Звичайно ж, він виє від того, що вирішив посмикати лікаря нерви, а не тому, що заходиться від болю.

— Так, що у нас тут? Атопічний дерматит. Імуноглобулін Е перевищено у вісім разів. Чому расчеси і рани на шкірі? Ах ти!.. Прив’язувати будемо! Припини негайно!

Шкіра отваливалась шматками, процес супроводжувався диким сверблячкою. Пацієнтка лізла на стіну.

— Чого ти ноешь? Потерпи пару тижнів, потім легше буде. Скажи спасибі, що жива залишилася. Боляче? Звичайно боляче! Що тут дивного?

Ця фраза була звернена до дівчини після найстрашнішої аварії: переламані ребра, розірвана печінка, видалена селезінка, здерта шкіра на спині, забої, садна, синці, набряки.

Якщо ви потрапили в реанімацію, приготуйтеся терпіти. Подумаєш, боляче — дрібниці-то які! Потерпиш. Буде ще лікар піклуватися про знеболюванні або про те, як можна замінити процедуру на менш болючу, але настільки ж дієву. Він хоче спати, втомився, ти у нього вже фіг знає який за рахунком пацієнт за останні кільканадцять років, не близький і не рідна людина. Так що потерпіть, панове і пані.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here