У «тазику», та не в образі

0
291

Є у мене чудова подруга. Людина вона розуміє, легкий на підйом, завжди готова допомогти. Однак в останні півроку-рік і цей чоловік зумів-таки мене подзадолбать.

Я живу не в рідному місті, тут же закінчила університет, вийшло влаштуватися на роботу і ніби як зачепитися. Одна проблема: у мене, як у переважної більшості «понаїхали», немає власного житла. Я не жалуюсь на своє становище, немає. Освіта дає можливість заробити на стороні, плюс є купа інших корисних навичок. Але, на жаль, хороший шматок зарплати все ж йде на оплату житла, ще частина — на накопичення. Відповідно, зайві кошти часто відсутні. Подруга, навпаки, має щедро отписанную батьками на її ім’я квартиру, автомобіль, непогано заробляє чоловіка і хорошу роботу.

Іра, до твоєї честі, ти ніколи мені прямо не нарікала на мій недолік у грошах. Але, чорт забирай, як же виносять мозок деякі твої зауваження! Я шалено рада, що ти з’їздила в цьому році за кордон, я з задоволенням подивилася фотографії з курорту. Але навіщо ж робити сумні очі і запитувати: «Коли ж ми тебе вже хоч куди-небудь відправимо?» Слухати, скільки в цьому місяці заробив твій чоловік, було цікаво перші рази три. Потім почала додаватися фраза: «Ти-то коли вже з ким-небудь вартісним познайомишся?» Так, мені сподобалося їхати з тобою в новенькій іномарці, але не потрібно тим же ввечері надсилати мені забавні картинки з «тазами» і твоїми їдкими зауваженнями на цей рахунок, якщо ти в курсі, що я збираю гроші саме на «сімку». З тобою весело, у тебе завжди купа ідей, ти цікава людина. Єдине, чого тобі не вистачає такту.