Задовбали автори історій, що приписують до свого плачу Ярославни мантру «а взагалі-то я люблю свою роботу». Це ви себе в цьому хочете переконати? Може, просто соромно виглядати скиглієм? Скигліями ви вже виглядаєте, описавши, як вас, бідного і нещасного, колеги зовсім затюкали, як ви не в змозі впоратися зі своїми обов’язками. Не справляєтеся — йдіть на іншу роботу. Не працюється ніде — відкривайте свій бізнес або працюйте вдома.
Пам’ятається, я і сам був таким скиглієм, якому вічно все не подобалося. Не подобалася робота — пішов шукати іншу. На співбесіді мав необережність розписати, як все погано на нинішньому місці. Спасибі кадровику — світова тітка! Вона не стала вішати на вуха локшину в стилі «ми вам обов’язково зателефонуємо», а прямо відмовила, мотивуючи це моїм негативним настроєм. Так і сказала, що з таким ставленням мені на будь-якому місці через пару тижнів перестане подобатись. Мені тоді було лише 18, і ця розмова стала хорошим уроком. Вважаю, що пощастило. Але залишатися там, де не подобається — теж не діло. Через себе переступити можна, але не завжди з цього виходить щось хороше.
Я знайшов-таки своє місце і справді люблю свою роботу. Але чомусь не приходить в голову скаржитися на задолбавших клієнтів, колег або ще когось. Так, не все гладко, не рай на землі, не казка. Так, складнощі є. Але ж професіонали на те й потрібні, щоб вирішувати завдання, розрулювати складності і справлятися з тим, що під силу далеко не кожному. Інший раз навіть деяку гордість відчуваєш, коли вдається задовольнити самого вимогливого, всіх задолбавшего клієнта, коли робиш те, що не під силу сотням колег. Тільки так і проявляється любов до своєї роботи.
