Дуже мені потрібно було потрапити до хірурга, але з-за моторошних черг (звідки вони в махоньком селі постійно накопичуються — одному Богу відомо) ніяк мені це не вдавалося. Їздив у лікарні три дні поспіль, і всі три дні мене «супроводжував» там такий же хворий, як і я.
На четвертий день я знову змушений був стати ланкою цієї величезної, повної похмурих жито ланцюга. В той момент, коли одна половина черзі переді мною вже розсмокталася, а інша половина ще й не думала починати, з-за рогу вирулив той самий мужик, колишній ці три дні моїм колегою по нещастю. Секунд п’ять він з непідробним подивом дивився на чергу, а потім видав:
— Так ідіть ви на х@й!
…і пішов.
