Хотілося б відповісти впертим особистостям, які без штампа жити не можуть. Кажете, дуже потрібна штука? Наслідки призвели… А мене задовбали неграмотність людей, і я буду розвінчувати міфи.
В реанімацію, люб’язні, взагалі нікого не пускають. Мене до матері і якщо пускали, то лише коли я мало не на коліна вставала. Стерильність, розумієш.
Зубодробильна історія, як родичі покійного ділили техніку та інше майно в квартирі співмешканки, взагалі за межею добра і зла. А як вони туди потрапили? Як вдалося дізнатися, що ділити? Просто я до свого житла навіть близько нікого не підпущу, двері не відкрию. А якщо їм захочеться щось взяти, то брати вони це будуть з приставами за ухвалою суду, а я ще в суд сходжу і поцікавлюся, з чого вони взяли, що це належить їм? Де чеки? Де квитанції про оплату? Де? Або співмешканець цієї панянки відразу всю документацію віддавав цього кагалу?
Загалом, приклади ваші непереконливі. А тепер ось вам інші приклади, що закон — штука хороша, але однобока, плюс мої аргументи:
Для закону абсолютно все одно, хто заробляє більше, а хто менше. Закон ділить навпіл. Можна, звичайно, заморочити і укласти контракт, але чи не простіше просто не укладати шлюб?
Якщо я впаду в кому, я найбільше на світі боюся, що за мене хтось, крім лікаря, буде вирішувати, мені ризикувати життям чи ні. Тут, знаєте, теж іноді бувають зацікавлені в неблагополучному результаті люди.
Спадщину. Я знаю, що потім мені буде все одно, але за життя я хочу тішити себе надією, що моя квартира дістанеться моєму майбутньому дитині чи дітям моїх кровних родичів і що там не виявляться, наприклад, діти та інші родичі від попереднього шлюбу другого з подружжя. Не для них я все роблю в житті.
І далі, далі, далі. Просто зарубайте собі на носі, руці, нозі, напишіть на стіні: якщо люди щось роблять, то для них є сенс це робити, якщо вони чогось не роблять, то в цьому теж є сенс, от і все.
З повагою, співмешканка хорошого мужика, що має в анамнезі шлюб і розділ особисто заробленого, але «спільно нажитого» майна.
