З Новим жалобою

0
233

Під Новий рік у мене трагічно загинули батьки. Обидва відразу. Мені тоді було 22 роки. Більше у мене не залишилось нікого — ні бабусь, ні дідусів, ні братів-сестер. Після цього я не можу справляти Новий рік. Перед очима одразу постає те, як все готували маскарадні костюми, а я — одяг для рідних мені людей в останню путь; всі накривали святковий стіл з шампанським та олів’є, а я — поминальний обід; всі бігали з криками і вересками, а я тихенько витирав сльози.

Я розумію, що не всі про це знають. Я розумію, що це загальнонародне свято. Якщо я зустрічаюся з вами перший і останній раз в житті, я нічого вам не скажу. Якщо другий — попрошу так не робити, тому що є свої причини. Але якщо ви знайомі зі мною не перший рік, то я пошлю вас далеко і надовго.

Задовбали ті друзі і знайомі, яких я неодноразово прошу не вітати мене з Новим роком. Не треба. Ви робите мені боляче. Боляче, розумієте? Я не можу себе пересилити, я не можу не згадувати тих, хто був і залишається рідними мені людьми. «Привіт, з новим щастям тебе!» — від цих ваших вересків мені хочеться заїхати вам в щелепу. Моя підсвідомість чує це так: «Вітаємо тебе з черговою річницею смерті твоїх батьків!»

— Батьки вже померли, а Новий рік треба святкувати!

От і йдіть, куди треба, а мене не чіпайте”. У мене і без Нового року є свята.