За що боролися, на те напоролися филеем

0
2

Стало модно відповідати на чужі пости, так що я не стану винятком.

Далеко не один (одна?) «плакатель» скаржився на наявність величезних багатотомних ярликів в білизна.

Давайте поговоримо про примітивних категоріях бізнесу, причому будь-якого.

Напевно, всі в належній мірі розуміють, що максимальне зниження собівартості при збереженні споживчих властивостей — це є мета номер один будь-якого виробника, так як дозволяє або продавати свій товар за ціною, яка дорівнює ціні аналогів, при трохи більшого прибутку, або продавати за трохи меншою ціною при збереженому рівні доходів. Погодьтеся, що наявність ярлика ніяк не підвищує споживчі якості трусів, рівно як і його відсутність ніяк їх не знижує. Виходячи з двох наведених тез, виходить, що виробник такий дурень, що добровільно підвищує собівартість своїх виробів. Так-так, матеріал для ярлика чогось варта, так само як і принт на ньому, його розкрій і пришивання займають трошки оплачуваного часу швачки і смішних, але тим не менш витрат електроенергії, а є ще й транспортні витрати, так як ця стрічка ніяк не бажає безоплатно переміщуватися на територію швейного цеху від виробника.

Тепер трохи арифметики — без неї в економіці нікуди. Нехай собівартість цього надокучливого ярлика в трусах дорівнює 10 умовних копійкам (хоча начальник фінслужби стверджував, що близько трьох рублів). На дрібному пошивочном ділянці в десять швачок з виробництвом 50 пар трусів на кожну зміну ярлики обійдуться всього в 10 × 10 × 50 = 50 рублів додаткових витрат. Але великий виробник на цеху в 250 робітниць, що видають по 100 пар в три зміни 20 днів в місяць, витрачає на ярлики 10 × 250 × 100 × 3 × 20 = 15 000 рублів (що порівнянно з зарплатою зайвої швачки). При цьому пам’ятаємо, що ярлик реально обходиться підприємству не в 10 копійок. Якщо ви вважаєте, що акули і інші риби капіталізму готові бездарно витрачати такі гроші тільки для того, щоб відчувати почуття власного задоволення від знання, що хтось витратив аж 10-15 хвилин на вирізання ярлика або навіть натер свій філей жорстким ярликом, то ви таки помиляєтеся.

Так навіщо ж виробник усвідомлено витрачає свої гроші? Та тому, що він хоче їх заробити. Бо якщо я виробляю ці самі труселя де-небудь в Мінську, то мені на ярлику потрібно вказати ту інформацію, що вимагає білоруський закон про права споживача, а також правила торгівлі цими самими треклятыми труселями. Якщо я хочу продавати ці ж самі труселя ще і в Москві, то мені треба ще додати ті відомості, які вимагаються за російськими законами. Не дай бог я погнав продукцію на експорт, скажімо, у Бельгії — я зобов’язаний буду продублювати всі дані на всіх державних мовами цієї країни (а їх, між іншим, аж цілих три). Ось вам і горезвісний обсяг цього опусу. Резонно, що всі ярлики пришиваються однією пачкою для економії часу.

Крім того, є вимоги до матеріалу ярлика: він повинен бути антиалергенним, з малим рівнем привабливості для мікроорганізмів (бактерій, вірусів, а також грибків і гельмінтів), зносостійким і давати можливість наЕкшн ної, не выцветающей друку. Чудовий матеріал поліестер добре підходить для цих цілей, але досить жорсткий, хоча це вже проблеми покупця, що з’явилися в зв’язку з набуттям ним прав, як говориться. За що боролися, тим жопу і натерли.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here