Нещодавній збройний напад на пасажирів поїзда в Кембриджширі шокував країну. Розповіді про сміливих людей, які ризикували своїм життям, щоб допомогти іншим, різко відрізняються від тих, хто вирішив втекти, щоб вижити, — викликаючи очевидне запитання: що б ви робили в такій жахливій ситуації?
Психолог Емма Кавана, яка має великий досвід роботи з поліцією та військовими, проливає світло на цю складну реакцію людини. Вона нагадує нам, що розповідь про бій чи втечу, хоча й поширена, спрощує нашу реакцію на небезпеку. Ми за своєю природою соціальні істоти; тому в гру вступає потужний третій інстинкт: турбуватися та бути друзями.
Цей часто недооцінений імпульс посилюється в екстрених ситуаціях. Подумайте про батьків, які поспішають до своїх дітей під час стрілянини в школі, або перехожих, які збираються навколо жертв аварії. Одразу після травматичної події ми інстинктивно прагнемо захистити поранених і втішити тих, хто цього потребує. Ця відповідь «піклуватися та дружити» глибоко вкорінена; це зміцнює зв’язок і підтримку в моменти колективної вразливості.
То чи означає втеча боягузтво? Зовсім ні. Коли ми стикаємося з безпосередньою фізичною загрозою, найраціональнішим рішенням може стати пріоритет самозбереження через втечу. Це первинний рефлекс, розроблений еволюцією для забезпечення виживання. Однак Кавана стверджує, що коли безпека забезпечена, часто піклується інстинкт «піклуватися та дружити».
Численні фактори впливають на те, як людина реагує в таких ситуаціях:
- Особистий кадр: Ви уявляли себе героєм? Свідоме чи несвідоме формування цих ментальних моделей наперед може значно вплинути на поведінку під час кризи. Під час надзвичайного стресу наша префронтальна кора (відповідальна за раціональне мислення) перевантажується, покладаючись натомість на інстинкт і попередньо встановлені шаблони – ті самі рамки.
- Попередній досвід: Ті, хто навчений реагувати на надзвичайні ситуації (поліція, військові), часто досягають успіху, тому що вони навчилися керувати початковим станом паніки та спокійно оцінювати ситуацію. Будь-який минулий досвід кризи може дати нам цінні навички подолання.
- Самоідентичність: Люди, які активно розвивають почуття корисності, з більшою ймовірністю діятимуть належним чином у надзвичайних ситуаціях.
Вплив травми на індивідуальну основу є глибоким, і реакції сильно відрізняються залежно від особистого досвіду та обставин. У безпосередній післямові емоційне потрясіння – тривога, спогади, безсоння – цілком закономірне. Ця інтенсивна реакція відображає те, як наш мозок намагається обробити неймовірне та включити цей досвід у наше розуміння себе. З часом у більшості людей ці почуття поступово вщухають, коли вони адаптуються та стають частиною їхньої ментальності «виживання». Незважаючи на те, що шрами можуть залишатися, багато хто повідомляє про посттравматичний ріст — стає сильнішим і стійкішим, ніж раніше.
Кавана підкреслює, що пошук підтримки має вирішальне значення, якщо інтенсивна тривога не зникає. Ресурси з питань психічного здоров’я, такі як Mind у Великій Британії, 988 lifeline у США, Beyond Blue в Австралії, пропонують важливу допомогу для боротьби з цими важкими емоціями.
Пам’ятайте: єдиної «правильної» відповіді на терор не існує. Найважливішим є розуміння того, що наші інстинкти складні й різноманітні, сформовані індивідуальним досвідом і унікальними жахами, з якими ми стикаємося.
