Вчені продемонстрували, що спори моху можуть виживати до 5600 днів (близько 15 років) у суворих умовах космічного простору, розширюючи межі нашого розуміння стійкості життя. Недавнє дослідження, опубліковане в журналі iScience, показує, що спори моху Physcomitrium patens (P. patens) не тільки вижили протягом дев’яти місяців перебування на Міжнародній космічній станції (МКС), але й зберегли понад 80% життєздатності після повернення на Землю.
Чому це важливо?
Ці відкриття важливі, оскільки вони розширюють наше розуміння того, як життя потенційно може протистояти екстремальним умовам за межами нашої планети. Мохи вже відомі своєю здатністю процвітати в деяких з найбільш непридатних для життя місць на Землі, від високих гір до посушливих пустель, що робить їх ідеальними для тестування на виживання в космосі. Це дослідження стосується не лише мохів; вона пов’язана з виявленням біологічних механізмів, які дозволяють організмам протистояти вакууму, радіації та змінам температури в космосі.
Експеримент
Дослідники з Університету Хоккайдо в Японії піддали три типи клітин P. patens імітованим космічним умовам, виявивши, що спорофіти (структури, що містять спори) демонструють найвищу стійкість до стресу. Потім зразки були розміщені за межами МКС на дев’ять місяців, прикріплені до японського модуля Kibo.
Після екстракції понад 80% спор залишалися здатними до проростання, результат, який здивував навіть провідного автора дослідження Томомічі Фудзіта. Моделювання команди припускає, що спори можуть залишатися життєздатними в космосі до 15 років.
Основні висновки та обмеження
Дослідження показало, що більшість космічних умов мали обмежений вплив на виживання спор. Основним стресовим фактором був вплив високоенергетичного ультрафіолетового (УФ) випромінювання, яке пошкоджувало хлорофіл і знижувало фотосинтетичну здатність. Однак мох перевершив інші види рослин, випробувані в подібних умовах.
Фуджіта припускає, що губчаста оболонка навколо спор забезпечує критичний захист від ультрафіолетового випромінювання та зневоднення, особливість, яка, можливо, виникла в ранній історії наземних рослин для полегшення колонізації наземних середовищ існування.
Майбутні перспективи
Успіх цього експерименту має широкі наслідки для астробіології та зусиль з колонізації космосу. Якщо спори можуть вижити під час тривалого перебування в космосі, це підвищує можливість використання їх як біологічної основи для створення екосистем на інших планетах. Наступним кроком є тестування інших видів і подальше поглиблення нашого розуміння того, як ці стійкі клітини виживають у таких екстремальних умовах.
Фуджіта заявив: «Ця захисна роль могла розвинутися в ранній історії наземних рослин, щоб допомогти мохам колонізувати наземні середовища існування». Це свідчить про те, що механізми виживання глибоко вкорінені в еволюційній історії життя.
Дослідження підкреслює дивовижну адаптивність життя та відкриває нові можливості для дослідження потенціалу життя за межами Землі.
