Астрономи нарешті отримали певне уявлення про сонячний вітер (CME), який вибухає із зірки за межами нашої Сонячної системи. Це відкриття дало важливу нову інформацію про еволюцію зірок і потенційну небезпеку для життя на далеких планетах. Цей проривний результат був досягнутий завдяки використанню наземних радіотелескопів і космічних рентгенівських обсерваторій для відстеження величезної хмари намагніченої плазми, викинутої зіркою під назвою StKM 1-1262, розташованої на відстані 130 світлових років від нас.
CME, як і драматичні зіркові чхання, виникають, коли потужні шторми на поверхні зірки викидають у космос величезні бульбашки плазми. Ці виверження знайомі нам на Землі як джерело північного та південного сяйва – красивих мерехтливих штор, які танцюють на нашому полярному небі. Однак при ближчому розгляді CME можуть бути неймовірно руйнівними, здуваючи атмосфери планет, які не мають потужних магнітних щитів, таких як Венера.
Протягом десятиліть астрономи підозрювали, що далекі зірки також виробляють CME на основі тонких підказок, отриманих із спостережень. Однак вони не змогли остаточно довести, чи справді цей матеріал вирвався з гравітаційного та магнітного поля зірки, чи просто злетів угору, перш ніж його затягнули ці потужні сили.
У цьому новому дослідженні під керівництвом Джозефа Коллінгема з Інституту радіоастрономії Нідерландів використовувався радіотелескоп LOFAR (Low Frequency Array Radio Telescope) у Нідерландах для виявлення спалаху радіохвиль, що виходять від CME, коли він подорожував у космосі. Наявність цих специфічних сигналів свідчить про те, що викид успішно звільнився від гравітаційного поля StKM 1-1262.
Щоб підтвердити свої висновки, команда також використала дані космічного телескопа XMM-Newton для проведення молекулярного аналізу температури, швидкості обертання та яскравості зірки. Ці вимірювання забезпечили важливу основу для розуміння динаміки CME та її походження.
Коллінгем підкреслює, що хоча попередні спостереження натякали на наявність CME на далеких зірках, нові дані надають переконливі докази. «Ми могли б стверджувати, що у нас були натяки протягом 30 років, і це правда, — пояснює він, — але ми ніколи не доводили це чітко. Ми говоримо про те, що маса викидається, втрачається зіркою, і це завжди було предметом суперечок у літературі».
Це відкриття має глибокі наслідки для розуміння того, як зірки еволюціонують і взаємодіють з навколишнім середовищем. Ентоні Єттс, астрофізик з Університету Дарема у Великій Британії, наголошує на важливості включення цих знань у моделі оцінки потенційної придатності для життя екзопланет — планет, що обертаються навколо далеких зірок. «Якби існувала екзопланета, це було б досить катастрофічно для будь-якого життя на ній», — попереджає він, маючи на увазі потенційно руйнівний вплив такого потужного випромінювання на сусідню планету.
Це знакове відкриття відкриває нові шляхи дослідження в астрофізиці зірок і планетології, спонукаючи вчених уважніше розглянути частоту та інтенсивність CME від далеких зірок нової енергії. Ці дослідження, що тривають, обов’язково проллють більше світла на бурхливе життя зірок та їхній потенційний вплив на формування та еволюцію життя у Всесвіті.
