Працюю в автосалоні, продаю французів. Багато кумедних ситуацій було, але більшість з них легкоперетравлювані. Дратує ж до глибини душі страх сказати «ні».
Сьогодні подвалила парочка 30-40 років. Будують з себе крутих; жінка ще більш-менш нормальна в спілкуванні, але от її чоловік — повний неадекват. Спочатку запропонував дружині вибрати машину самій, після чого успішно ретирувався пообідати в місцевій кафешці. За двадцять хвилин ми визначилися з моделлю, комплектацією і кольором, почали заповнювати анкету за кредитом. Повернувся дражайший і почав хвалитися: мовляв, ми взяли віллу десь за бугром в кредит, у дружини вже є «Мазда 6» та інше в тому ж дусі. Коли анкету заповнили майже, він почав вантажити дружину:
— Ти вибрала машину?
— Так, червоненьку в такій комплектації.
— Та ну, бери ось цю, блакитну!
— Мені колір подобається, але ж там немає литих дисків, підігріву та іншого.
— А я кажу, бери цю!
Дружина махнула рукою. Тут би й кінець історії, в якому чоловік здався і погодився з вибором дружини, проте все пішло не так.
Заповнивши заявку, я відправив їх оплачувати невеликий рахунок на передоплату. Сума маленька (п’ять тисяч рублів), причому повертається без особливих проблем і нервів. Поки вони збирали речі, я почув від чоловіка: «Навіщо вносити гроші, коли немає ще навіть схвалення кредиту?» Треба було мені насторожитися від цих слів, але відсутність обіду дало про себе знати.
Поки вони ходили, я встиг пообідати, потім почекав ще півгодини. Вирішив подзвонити жінці на мобільний. Відповідь мене дуже потішив: «Олександре, ви знаєте, ми тут трошки заблукали, але скоро будемо». Треба сказати, що це «скоро» так і не настало?
А мораль цієї байки така: вчіться говорити «ні»! Невже так важко піЕкшн ти до людини, яка на вас витратив дві години часу, і сказати: «Олександре, вибачте, але ми поки не зважилися купувати автомобіль». За рік з лишнім тільки один чоловік спустився з неоплаченими рахунком і вибачився за витрачений час. Всі інші придумували ті чи інші відмазки, і чим пафосніше поводилися з менеджером, тим тупіший були їх прийменники — від «нам тато подзвонив, сказав не брати» до «стільки грошей із собою немає, завтра оплачу» (після чого випливало пропозицію назвати суму, яку клієнт зможе внести, і зв’язок раптово зникала). Задовбали!
