Мене задовбали пострадянська система освіти. Вся. В край.
Мила леді з відділу кадрів пише нам, що школа не розвиває відповідальність. Мовляв, поставили двійку — ну і фіг би з нею. Не будемо тут нарікати на узагальнення, але так і хочеться запитати: а чому, чому виникає така ситуація?
Давайте розбиратися. В першу чергу раджу милої леді, а також усім читачам з вищою освітою взяти свій диплом і прочитати, що там написали коли-то в полі, «спеціальність». Сильно сумніваюся, що там написано «навички ділового спілкування». І навіть «правильна дикція». Якщо ви хочете такий диплом, вам потрібно йти… напевно, на курси етикету. Або акторської майстерності. Або ще якого-небудь business speaking. І якщо у вас до закінчення школи погана дикція, це, звичайно, дуже сумно, але вам до логопеда, а не у вищий навчальний заклад за цим навиком треба.
А навіщо ж потрібно вищий навчальний заклад? Подивимося ще раз у полі «спеціальність». Так, ви не помилилися: вищий навчальний заклад випускає спеціаліста. Професіонала. Кожне — конкретного. І воно випускає для чого? Для роботи за цією спеціальністю. Це бакалавр. Ну, або ж для того, щоб він і далі удосконалювався в даній спеціальності і рухав науку. Це, як ви здогадалися, магістр.
Але чу! Що ж ми бачимо в реальності? Молодий фахівець не може одразу влаштуватися за своєю, начебто, спеціальності. Що ж сталося?
Давайте знову розбиратися. А сталося подія, привабливе поблизу і має дуже погані перспективи: загальна і повсюдна доступність вищої освіти. На перший погляд, це непогано: треба ж, скільки фахівців з’явиться! Та ось біда — не потрібно стільки фахівців. А люди все йдуть і йдуть здобувати вищу освіту, тому що всі десь там чули, що це престижно. Виходить абсурдна ситуація: вища освіта, націлене багато в чому на самоосвіту і вміння шукати знання, отримують ті, хто цим займатися зовсім не хочуть, як одногрупники дівчата з історії «Стрінги розумової праці». Люди платять гроші за…
А за що? На перший погляд, за майбутню можливість працювати. Тільки от ринок праці теж не дурень і швидко просік, що не кожен, у кого в дипломі зазначено конкретну спеціальність, є в ній спеціалістом. Цілком можливо, замість того, щоб вчитися, він щосили отримував навички ділового спілкування, а за нього працював більш тямущий. І виставляє ринок праці, не будучи дурнем, нова вимога: досвід роботи. І виходить той абсурд, який зараз править бал майже скрізь: чотири-шість років підготовки конкретного фахівця просто не вважаються. Ніби все це час він зовсім не готувався до роботи за своєю спеціальністю, а пропадав десь у паралельному вимірі.
Але ось паралельне вимір викинуло з себе фахівця, він встав, оглянувся і пішов отримувати «досвід роботи». Чому в лапках? А тому, що за його спеціальністю його не беруть. Ринок праці не дурень і все пам’ятає, не забуваємо. І йде наш фахівець куди попало. Точніше — куди візьмуть. Продавцем, оператором колл-центру, консультантом в магазин… На завод, на худий кінець.
Та це ж ті самі люди, які нас тут регулярно задалбывают! А не замислювалися, чому вони нас задалбывают? Та тому, що ці місця роботи для них зовсім не місця роботи. Це перевалочні пункти. Чергове паралельне вимір, де потрібно «відсидіти» рік-два-три, щоб нарешті з’явився цей міфічний досвід. Бо у нас ніколи не буде нормальної промисловості, що ті місця роботи на заводах, де не вимагається досвіду, окупували такі ось фахівці. А далі вони з заводом пов’язувати своє життя не мають наміру. Вони хочуть швидше отримати досвід і звалити. Ну, як ви думаєте — буде ввічливим оператор колл-центру, стане добре працювати на заводі робітник, який щодня зайнятий тим, що запихає собі в одне місце образу на те, що йому не дозволено займатися працею, для якого його готували п’ять років? Швидше за все, немає.
Має цей горезвісний «досвід роботи» і ще один корінь: раніше студентів відправляли за фахом на практику. Зараз це мало де збереглося, в основному на технічних спеціальностях. Саме з цим і пов’язане падіння престижу «гуманітаріїв».
А знаєте, що у всій цій системі найстрашніше? Те, що багато з цих фахівців навчалися за бюджетні кошти. Навіщо? Щоб осісти в конторах перекладати папірці. Розумієте, ніж порочна система, яка вимагає від усіх вищої освіти? Ми зі своєї кишені викладаємо гроші на навчання людей, які ніколи не будуть працювати за спеціальністю.
Юриста, який ніколи не захистить вас у суді.
Економіста, який ніколи не розрахує вашу зарплату.
Філолога, який ніколи не розповість вашим дітям про літературу і не навчить їх рідної або іноземної мови.
Ця система нівелює саму суть вищої освіти. Зводить його на рівень курсів етикету та ділового спілкування. Що з цим робити? Питання складне. Тут потрібні серйозні зміни — як законодавчих, так і у відношенні суспільства до цього питання. А поки раджу просто задуматися, що від такого стану речей, коли купа начебто освічених людей змушені тиснути в собі гордість, можна легко прийти до ситуації початку XX століття.
