Slonoff

Я працюю в оціночній фірмі. Можу нескінченно обговорювати замовників, перевіряючих, начальство, безліч контролюючих організацій. Класифікувати їх, критикувати, обурюватися і плакати, сміятися, дивуватися, дивуватися із безмежної дурості-жадібності-хамства та іншого.

Давно читаю цей сайт, але пишу сюди в перший раз, бо задовбали (мяко кажучи) примусова «соціалізація» будь-яких сучасних програмних продуктів. Справа в тому, що нині модними соцмережі я не користуюся з особистих причин, а ось виробники вважають, що кожен користувач продукції неодмінно повинен мати акаунти в соцмережах (або своїх локальних, або в широко поширених), і встромляють — точніше не скажеш — можливість привязки програмного продукту до акаунта куди треба і куди не треба, а головне — починають робити таку «соціалізацію» примусовою.

Мила панянка з історії «Чітко і по суті»! Мало не розплакалася, читаю ваш опус, але не з жалю, а тому, що впізнала себе. Зараз у мене все добре і я готова поділитися рецептом щастя.

Стою як-то раз в музичному магазині, вибираю диски. Дівчинка років пятнадцяти активно спілкується з консультантом. Прислухаюся.— Мені сподобалася одна пісня, яку виконує Роуз Макгоуен, я хотіла б купити диск!— На жаль, ви щось переплутали, вона не записувала дисків.

Приблизно півтора року тому я вирішила, що періодичні проблеми з шлунком і зайві кілограми мені набридли, і почала уважніше ставитися до свого харчування.

Ніколи не думала, що напишу сюди. Людина я терплячий і спокійний, але ось прийшов час моєї задолбашки. Як це зараз прийнято говорити, — люто, шалено, до зубовного скреготу задер ремонт вестибюлів метро! Скільки, ні, СКІЛЬКИ можна?! Більше року, а взагалі-то практично півтора, триває ремонт на моїй рідній станції в спальному районі.